П’ята книжка письменниці Ірини Іванченко «Прощена неділя», що вийшла друком навесні, вже стала бібліографічною рідкістю. Утім, маємо чудову нагоду отримати книгу та ще з автографом авторки.
Автограф-сесія Ірини Іванченко відбудеться 5 березня в нещодавно відкритій книгарні-вітальні Будинку письменників (Київ, вул. Банкова, 2; метро «Хрещатик», вихід на вулицю Інститутську).
Початок - о 16:00 – і «до останнього читача».
До речі, ціни на книжки в письменницькій книгарні найнижчі по Києву, а на її полицях можна знайти унікальні видання, що взагалі не потрапляють до торговельних книжкових мереж.
ДО ВІДОМА
Ірина Іванченко – досвідчений експерт з трудового права, керівник тематичного напряму «Експертус Кадри», шеф-редактор журналу «Кадровик-01», лектор, семінари якого щороку відвідують тисячі кадровиків. Але це лише професійний бік дарування. Поза юридичних будень Ірина Іванченко – відома поетеса, чуттєвий лірик, а її вірші російською та українською — про найголовніше для кожної людини — любов, віру, надію на мир.
Чужинка
(текст пісні)
Як сніг одійшов і черешневий цвіт одів’яв,
чужинка прийшла із давно позабутим ім’ям.
Худа і бліда, і чорнява, а скільки їй літ?
Блукає світами, відтоді як створено світ.
Як гостя незвана зайшла до оселі вона,
та жінка незнана, що зветься в народі – війна.
Залишилась на ніч, а вранці знялась – і на Схід,
і друг мій сердешний підвівся за нею услід.
Високий і статний, і волосся його наче шовк.
Не кликала – він без наказу за нею пішов.
Як сотні і сотні ішли у годину лиху,
аби зупинити її на одвічнім шляху.
Стотисячний стогін над містом застиглим луна.
Як іній до скла, так і я приросла до вікна...
– О, як ти, мій друже, не вгледів у тому вікні,
як сумно, як темно, як холодно було мені?
Була синьоока – тепер сивоока повік,
і коси мої золотаві біліші за сніг.
– Не плач, моя люба, радій серед квітів і трав.
Я жінку вночі наздогнав, я її обійняв,
притиснув до серця, на землю упали удвох.
І бачили це тільки зорі грудневі і Бог.
Я маю чужинку, що вкралась до мирних осель,
відвести подалі від наших стражденних земель.
До самих небес без спочинку нам з нею іти,
бо там, де вона зупиняється, ставлять хрести.
Радій, моя люба, черешневий стелиться дим.
У серці твоєму живому зостанусь живим.
Не я обираю той шлях, що судилось пройти.
Щоб неба дістатись, у землю потрібно лягти...
