КАДРОВИК і 1С:
починаємо працювати

Эксклюзивный семинар-практикум:
Курс успешного кадровика

Міністерство праці та соціальної політики України

Лист

№ 237/13/82-06 від 15 листопада 2006 р.

Щодо визначення та віднесення робіт до категорії робіт зі шкідливими умовами праці

1. Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оплату праці" форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Підвищена оплата праці встановлюється на важких роботах, на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними, географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я. Перелік цих робіт визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 100 Кодексу законів про працю України).

Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу визначено, що шкідливі умови праці характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

Віднесення робіт до категорії зі шкідливими умовами праці можливе на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці, порядок проведення якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 р. N 442.

2. Відповідно до статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці у кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці (стаття 13 Закону України "Про охорону праці").

Під час роботи з персональним комп'ютером мають бути дотримані Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин (ДСанПіН 3.3.2.007-98) та Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затверджені наказом Комітету по нагляду за охороною праці України Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 1999 року N 21.

Правила призначені для запобігання несприятливій дії на працівників шкідливих факторів, які супроводжують роботу з ВДТ.

Керівники державних органів, підприємств, організацій та установ незалежно від форми власності й підлеглості в порядку забезпечення контролю зобов'язані впорядкувати робочі місця користувачів ЕОМ та ПЕОМ з ВДТ відповідно до вимог зазначених вище Правил.

Порушення Державних санітарно-гігієнічних норм і правил тягне дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" (ст. 45, 46, 49).

3. Згідно зі статтею 7 Закону України "Про охорону праці" роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

4. Усім працівникам, які працюють на електронно-обчислювальних та обчислювальних машинах, до яких належить і персональний комп'ютер, і яким тривалість щорічної відпустки не визначена іншими актами законодавства, як, наприклад, державним службовцям, надається право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 4 календарних днів згідно з підрозділом "Інші види виробництв" розділу XXII "Загальні професії за всіма галузями господарства" (пункт 58) Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. N 1290 (у редакції постанови КМУ від 13.05.2003 р. N 679 зі змінами, внесеними постановою КМУ від 16.12.2004 р. N 1674).

Статтею 8 Закону України "Про відпустки" передбачено, що конкретна тривалість таких відпусток встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Відповідно до пунктів 6 і 7 Порядку застосування зазначеного вище Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.98 р. N 16 та зареєстрованого у Мін'юсті України 30.01.98 р. за N 58/2498 (із змінами, затвердженими наказом Мінпраці від 04.06.2003 р. N 150 і зареєстрованими у Мін'юсті 18.06.2003 р. за N 496/7817), додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівнику на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Облік часу, відпрацьованого у зазначених умовах, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

5. Відповідно до статей 1 та 5 Закону України "Про колективні договори і угоди" колективний договір, угода укладається на основі чинного законодавства.

Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

6. Чинне законодавство не містить на сьогодні визначення терміна "ненормований робочий день". Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.97 р. N 7 затверджено Рекомендації щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці. Відповідно до пункту 1 зазначених Рекомендацій ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною).

Години, відпрацьовані понад нормальну тривалість робочого часу за такого режиму роботи, не відображаються у табелі обліку і не оплачуються.

Натомість, згідно з пунктом 2 частини першої статті 8 Закону України "Про відпустки", пунктом 3 Рекомендацій як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова оплачувана відпустка до 7 календарних днів.

Список професій і посад, на яких може застосовуватися ненормований робочий день, визначається колективним договором.

Слід також додати, що відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про відпустки" щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну відпустку за однією підставою, обраною працівником.